Олена СТЕПАНЕНКО
РЕАНІМАЦІЙНЕ. СЕРПЕНЬ
Майже осінь любові. Тепло і сухо. Сутінь.
Жорсткі волохаті майорці мов тільця у цуценят…
Вчитуюся спиною в його сторожку присутність:
знову війна? — і знову
я не вернусь назад. — Чого тобі треба?
— Миру. — тихо пливе над травою.
Мовчки торкає місця, де лівому бути ребру:
— Тільки тому що ти
завжди будеш зі мною,
тільки тому — і я
ніколи вже не помру…
1999
© Олена Степаненко. Всі права застережені.