Олена СТЕПАНЕНКО

РЕАНІМАЦІЙНЕ. СЕРПЕНЬ

Майже осінь любові. Тепло і сухо. Сутінь.
Жорсткі волохаті майорці мов тільця у цуценят…
Вчитуюся спиною в його сторожку присутність:
знову війна? — і знову

я не вернусь назад. — Чого тобі треба?

— Миру. — тихо пливе над травою.
Мовчки торкає місця, де лівому бути ребру:
— Тільки тому що ти

   завжди будеш зі мною,

тільки тому — і я

 ніколи вже не помру…

1999

© Олена Степаненко. Всі права застережені.