Олена СТЕПАНЕНКО

У ПЕРЕДПТАШШІ

дай долоню, надбрамна осінь —
дзвони й скрипки в одному тиглі
перетоплено в стоголосся
лун, що ловлять слова достиглі

й замітають сліди стигматів
у лабетах чужого ока,
час розчавлених виноградів
розкриває глибінь високу,

де замкнули ключі лелечі
тіло літа в шкарлупці храму
осінь — час загострення граней
час уведення в сан предтечі…

тепла смерть прочута зарано
потекла по схололих плечах.

***