Олена СТЕПАНЕНКО

КОЛИСКОВА БУЗКУ

тут сплять архангели і бджоли
скипає зореквіт, мов лава
тут світ, розсипаний на долі
синкретизується у травах

тут душі квітів поять сонце
і сонця доторки, мов цвяхи
тут не ікони — лиш віконця
із відображеннями птахів

тут хмарочоси й зиккурати
пливуть із небуття в непам’ять
і шовк бузку ледь прикриває
закоханих з губами ламій

тут все злилося воєдино
в лілових забаганках тону
бо Всесвіт суть ладдя, що плине
із ламентації — в канцону.

1998