* * *
П’янким Ікаром випавши з вікна,
кружляю в пошуках намріяного дна,
ламаючи найближчу перспективу,
яку ламати, зрештою, не слід.
Це карма, жарти пана Бога,
життєва путь, чи пак, дорога,
в яку йдемо, забувши страх,
шкода, звичайно, що все так.
І сумнів облягає, як іржа,
під снігом стогнуть провода,
а терен — знай собі — цвіте,
і в домнах вариться ще сталь.
13.12.2000
© Олег Соловей. Всі права застережені.