* * *
Заскочений осінньою сльотою,
горнятко кави грію у руках.
Сіренька мжичка сіється сльозою
і дзеркалом темніє у ярках.
Кремезний дід стоїть на тротуарі,
а листя падає і падає на брук.
І мовчки плаче дивний страдіварі
з його жилавих сильних рук.
В повітрі чути дивні увертюри,
і знов скипає ніжність степова.
І ця тоненька збірочка Сосюри
тривогою новою ожива.
21.10.2000
© Олег Соловей. Всі права застережені.