* * *
Не повернутись, не перетворитись
Не розчинитись, скочивши в туман
Звестись несила, боляче дивитись
Як ніч гаряча струменіє з ран
Мій борг довічний віку добігає
Плачу за все як плаче вовчий крик
Коли зоря повіки обпікає
Живиця чорна ллється з-під повік
Крилате лихо вдосвіта розтане
Кривава тінь сахнеться від дзеркал
Дозволь мені, поки не зійде ранок,
Останню ласку, куль сріблених шал
***
© Марина Соколян. Всі права застережені.