Лариса СЛЮСАК

* * *

Чого блукаєш в моїх снах,
    Ніким не прошений?
Там всі стежки твоїм ім’ям
    Вже запорошені,
Там хтось від тебе утіка,
  Не хоче стрінути,
А ти все бродиш по шляхах,
    Давно покинутих,
Давно забутих, як весна
    У сивім мороці.
Питунчик зоряний без дна
    Піснями сповниться,
І ти заблудиш у піснях,
    Мене шукаючи.
Ніч приведе тобі коня:
    Збирайся,парубче.
Поскачеш ти, дівочі сни,
    Мов сніг, минаючи.
А я услід тобі: — Верни…
    Шепну, зітхаючи,
Бо в’януть всі мої стежки,
    Квітки заплакані.
Без тебе й зорі не такі —
    Тремтять налякано.
І то не я благаю, ні, —
    Пісні розлучені.
По мандрах ти до них верни,
    Наклич їм суджених.

***

© Лариса Слюсак. Всі права застережені.