Лариса СЛЮСАК
* * *
Чого блукаєш в моїх снах,
Ніким не прошений?
Там всі стежки твоїм ім’ям
Вже запорошені,
Там хтось від тебе утіка,
Не хоче стрінути,
А ти все бродиш по шляхах,
Давно покинутих,
Давно забутих, як весна
У сивім мороці.
Питунчик зоряний без дна
Піснями сповниться,
І ти заблудиш у піснях,
Мене шукаючи.
Ніч приведе тобі коня:
Збирайся,парубче.
Поскачеш ти, дівочі сни,
Мов сніг, минаючи.
А я услід тобі: — Верни…
Шепну, зітхаючи,
Бо в’януть всі мої стежки,
Квітки заплакані.
Без тебе й зорі не такі —
Тремтять налякано.
І то не я благаю, ні, —
Пісні розлучені.
По мандрах ти до них верни,
Наклич їм суджених.
***
© Лариса Слюсак. Всі права застережені.