Людмила СКИРДА

* * *

Півроку ні рядочка,
Ані слова.
Мовчить душа. Вона сумна й сурова
Чи пребува у летаргічнім сні.
А може під крилом цієї тиші
Вона росте, мов древо, вище й вище,
Щоб вибухнуть плодами восени.

***