* * *
Вночі, коли погас овал вікна,
Я вийшла на балкон. Іще весна
Була далеко, а прогноз невтішний
Не радував і закликав чекать.
Мовляв, ось-ось і Божа благодать
Зійде з небес на землю нашу грішну.
Я підняла обличчя до небес
Й подумала: а може вищий сенс
Людського існування у чеканні?
Чеканні свята, дива, забуття,
Любові плоду з дерева життя,
Й очікування подиху останнього.
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.