ДОЩОВИЙ ВЕЧІР У СЕРПНІ
його звуть Каетано
оливкова шкіра і палаючі очі
сталева воля і несхитний оптимізм
вогнище життя живлене сіцілійськими вітрами
незгасне як сама Сицілія
він сидить під ампірним люстром
три метри заввишки
і пропікає мене антрацитовим поглядом
мовляв я бачу тебе наскрізь чужинко
і знаю наперед все що ти скажеш
у цьому пале
самотній і сильний чоловік
творить життя як деміург
і всі підкоряються його законам
мов слухняні діти вчителеві
за вікнами шумить літній дощ
смеркає
спалахують масивні канделябри
таїна ніби тане у сутінках
загадкових закамарків прекрасного дому
я розумію його
і це так просто адже всі ми люди
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.