Людмила СКИРДА

ПІД ЗНАКОМ МАГІЇ ЦЕЙ ДІМ.

О, скільки таємниць у нім.
Господарка з Еллади.
Уся у чорному вбранні
Ледь-ледь вміхається мені
І йде назустріч садом.
Знаннями містики основ,
Неначе амфора вином,
Наповнена по вінця
Її душа. В самотині
Дива відвідують її,
Як істинних провидців.
Їй заміняють їжу й сон
Madam Блавацька і Платон,
А квіти з Піринеїв
Найліпші друзі й слухачі:
“Я їм читаю уночі”, —
Почула я від неї.
Вона закінчує трактат
Про дух, матерію, про сад
І щось езотеричне.
Я заздрю їй. Це — наче грот,
Який рятує від гризот,
Щоб думати про вічне.
Так, є на світі серед нас
Ці диваки, для котрих час
Щось майже ірреальне.
Вони існують. А віки
Усі на відстані руки,
Немов перо звичайне.
Вже сутеніло і ліхтар
Горів, немов Волосожар,
Яскраво й феєрично.
Сад шелестів, а чи співав,
Чи шепотів якісь слова,
Якісь слова магічні.

***