“PETIT FRANCE”
I
У центрі Страсбургу — “Пті Франс”,
Цей старовинний “декаданс”,
Три вулички у лоні міста,
Гераней світло, мило й чисто.
Дю-бен-о-Плант — квартал заможний,
Побіля нього тиха площа,
Міст Сент-Мартен, а трохи далі
Таверна “Локес”. Я не знаю,
Чому ці острови й канали
Нам стільки див подарували,
Розповіли нам про минуле,
Давно забуте, мов заснуле.
І, як між друзями годиться,
Відкрили нам всі таємниці,
Приховані то тут, то там,
Секрети кавалерів й дам.
Яке спекотне літо нині!
Балкони в китицях гліциній.
П’ємо вино, ковтаєм льоди,
Шукаєм тільки прохолоди.
Її знаходим “Під платаном”,
Так затишне кафе назвали.
Лунають співи там всю ніч,
І море сяючих облич.
На набережній Іль світає.
Горить платан, канал палає,
“Пті Франс” заснула і мости
Теж бачать сни, солодкі сни.
II
Мercredi — день Меркурія. Отже базар…
На майдані Клебер, на майдані Режар
Пахнуть квіти, оливи, жамбон і фромаж.
Їх базар не подібний ні трохи на наш.
Катеринка заграла. Гудуть голуби.
Як весна по-французьки?
Printemps, як завжди
Ціле море фіалок. Щасливий кураж.
Їх базар — не подібний ні трохи на наш.
III
У Страсбурзі спека, якої не знали
Ні помники сірі, ні сині канали.
У Києві спека, субтропіки й годі.
“Це світу кінець” — гомонять у народі.
Теплішає клімат, теплішає клімат.
Сам Гор обіцяє процеси ці стримать.
Теплішають води, теплішає суша,
Але, мов у кригу, заковано душі.
Я друга свого вже не бачила вічність.
Не скучила досі, не бачу й не кличу.
А що вже казати про хлопа-сірому,
Який без копійки вертає додому.
Лиш зціпити зуби — вина без вини,
І стати навіки стовпом крижаним.
Від спеки конаєм, про спеку волаєм,
Не чуєм, як льодом країну вкриває.
***
© Людмила Скирда. Всі права застережені.