Роман СКИБА

* * *

Це дрож землі. Це сик сузір’я Вуж.
Які ще у галактиках страхи є?
Біліють під сандаліями душ
Глухі штрихи забутої стихії.
Вони тверді і довгі, аж дзвенять.
Від-берега до берега. Над плесом.
На них послід безкрилих чаєнят,
Яким ще досі сниться полиск леза.
Вони — луна від риб’ячих розмов.
На них іскриться фосфор, ніби луска.
Вони стікають мармуром, немов
Колони замку древнього молюска.
Ідіть по них. Не бійтесь, то — кістки.
Ідіть по них. Ступайте. То не змії…
Ріка їх позриває, як містки,
Які лише ріка зривати сміє.

***

© Роман Скиба. Всі права застережені.