* * *
Пронизані жалом,
Оживлені жалем,
Постануть потвори
В летючій золі.
Удариш об камінь
Мечем Дюранталем,
І камінь омиється
Кров’ю землі.
— Не треба, то ж сонце
На білому лезі…
Побійтеся Сонця.
Не руште коня…
Бо ликом поліської
Відьми Олесі
Проступить на озері
Сутінок дня.
— Покинь свою зброю,
І щит, і обручку,
Напийся вина
Із святої ріки.
І сиві потвори
Завиють на кручах.
І дмухне з галактики
Вітер різкий,
І звідкись долине
Стріла-жалібниця.
І холодно блисне
Розтята броня.
— Куди ж ти, мій коню?
Вернися, вернися…
Побійтеся Сонця.
Не руште коня.
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.