* * *
Вона, стрімка, оголена і світла,
Мушкет підніме з мокрої трави…
І ти на хвилю задихнешся вітром,
Відчувши над собою Тінь Сови.
І дзенькне постріл. Білий і неточний.
І вп’ється в серце ґудзик золотий.
Лежи в траві і не заплющуй очі, —
У всьому світі вбитий тільки ти…
А блиск вишень, в якім ще є потреба,
То лиш дощів оранжеве злиття…
А кров на голубім мундирі неба —
То сонце — Божий орден за життя…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.