ДЗВІН, ЩО МОВЧАВ, АБО БАЛАДА ПРО БІЛЕ МІСТО
В’їхав Чорний владика і військо за ним.
Біле Місто злетіло в дими.
День був мокрий і дикий. —
І дзвін не дзвонив.
— Хочеш хліба? — Ну, що ж…
То візьми…
Здивувався владика і військо спинив,
І закутався в шати пітьми.
День був мокрий і дикий. —
І дзвін не дзвонив.
— Хочеш злота? — Ну що ж…
То візьми…
І здригнувся владика. І стиснув булат.
І вихристу нагайку зломив.
НАКАЗАВ, ЩОБ ВІДДАЛИ
НАЙКРАЩИХ ДІВЧАТ.
— Хочеш щастя? — Ну що ж…
То візьми…
О як гнав, о як смикав,
як шпорив коня!
Вірне військо віддавши степам…
І прибув він додому четвертого дня, —
І, прибувши, навколішки впав.
То сміявся, то плакав, і тліла роса,
Мов зіниці ненайманих вбивць.
І текли в його руки стрімкі небеса. —
Він Проклятому місту моливсь…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.