* * *
Уже і селище знайшлось:
Цибатим коминам не спиться.
З одного каркає про щось
Якась безумна дика птиця.
Пливе на слух недобрий знак,
І мучить, мучить по дорозі.
То раптом глянув хтось не так,
А хтось печаль промчав на возі.
Назустріч кашляє сусід,
А з ним чужі виходять з двору:
“Куди спішиш, босячий рід?
Твоя стара померла вчора”…
Земля припала до колін,
І воронням сипнуло в скроні.
Двериний скрегіт жовтих стін
Застиг, як тріщина на дзвоні.
Обняти вицвілий поріг.
Шкребти і плакати до ранку.
— Ти надто довго, синку, біг.
Ти запізнився, мій Іванку.
Чорнявий світ. Свята пурга.
А сніг все глибше, глибше, глибше.
І час на вікнах застига,
І вічність памороззю дише.
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.