Ірина ШУВАЛОВА

ЖИТТЯ У ТРАВІ

Я забута
забита
забилася в пастку трави.
Проростає коріння крізь мене, щоб часу напитись,
І стеблини крізь душу про
со
чу
ю
ться по кривій
Без надії колись на зростання своє надивитись.

Ходить нав’я ночами в моїх теренових кущах,
Дивовижі німі потеленькують місяць рогами.
Душать трави ногами,
і трави тоненько пищать
І малих потерчат перетягують
тіл
батогами.

Я є пустка,
я покруч,
я місткість, що містить вже ніц.
Розлилися мої неприв’язані витоки-руки.
Лиш обірвані душі маленьких померзлих синиць
Залітають, щоб дзьобиком всі мої рани обстукать.

Так і жити:
як мертва,
зогнила
і вічно жива.
Бо інакше — ніяк.
Бо інакше не зможу й не схочу.
Головне щоб росла і росла безупинна трава
Крізь мої
незашиті дощем
несподівані
очі.

10:30
28.12.04

© Ірина Шувалова. Всі права застережені.