ВЕСНІННЯ
Біле світло поглинуло
Тіло моє знесилене,
Жовтий вітер заповнив
Пори мої і вени.
І не вірю, що іній на віях
Десь тут носили ми.
Це жадання тепла,
Напевно, закладене в генах.
Біле полум’я геть сфокусоване
В нас на вилицях,
Обціловує крапельки поту
Із вуст обпалених,
Наче сонце гіркими гріхами
Нашими живиться,
Наче сонце живе
Тільки нашим серцевим запаленням.
Од землі в безземелля
Штовхаєшся сильними рухами,
Із тяги в невагомість
Зриваєшся, наче устрелений.
Головне тепер вислухать
Те, що одвіку слухаєм,
Те, під що ритуально
Пульсуєм тілами в постелях ми.
Головне тепер висмоктать
Тугу, киплячу у стовбурах,
Головне тепер виїсти з тиші
Жадання розквітнути.
Геть пописане небо
Слідами пташиними мокрими
І у жилах листків
Таємничі літописи витнуті.
Чорнорота земля
Пліснявіє, тече і квітне.
З неї білим насінням
І пружним стеблинням верне.
Із грудей, що роздерті
Першим весняним вітром,
Проростають гіркі і солоні
Сонячні зерна.
15:12
2.05.05
© Ірина Шувалова. Всі права застережені.