МІНІАТЮРИ
* * *
За густо-синьою пеленою вечора —
безмежна зоряна мрія
крихітного паростка.
* * *
Відчутно, як дихають вірші
згустками розкрилених душ
у мікрофон серця.
* * *
Зима виціловує печаль беріз
памороззю,
зітканою з кришталиків сонця.
* * *
Не шукала весняного вітру —
сам приблудився у грудневу мряку
та й ворушить пелюстки душі.
* * *
Зненацька
вітер
б’є
на сполох:
у світі так замало тиші.
* * *
На ярмарок зорі пливли
над лелеками, іскрами квітчані.
Додому вертали —
то спалахом мить упіймали
й додолоньку впали.
* * *
Журба розпачливого неба
огортає журавлиним ячанням
тонкі руки тополь.
* * *
Птахи із сонної імли,
ліхтарі з ніжних ореолів
задивилися, як скапує туга
із заплаканого неба…
* * *
Журавлі струменіють монотонно
в тишу поля,
безлюддя схлипує мрякою —
самотня пісня.
* * *
Блискітки сонця
в калюжах гойдаються
під колесами.
* * *
Сліпучо і оглушливо
електричка розтинає ніч.
Нестерпна ж присутність ката.
* * *
Мою сонячну самоту
владно полонить шурхітливе надвечір’я.
Згасає весняне калатало ще однієї днини,
а з ним тривожно даленіють
солодкі сплетіння спогадів…
* * *
Небо — в калюжах,
повсюди — сльози,
а ранок — як вечір.
Що діяти?
* * *
Ще донедавна
не могла й подумать,
щоб діти щебетали
рідною..!
А нині ось
в автобусі міському
(надворі сонце й синь!)
трирічне сонечко
заснуло
по-вкраїнськи
коло мами!
* * *
Голубила
кожну квіточку водицею,
а вони мене усміхом —
запахущо, дитинно.
Тепер щомиті розсипаюся
на прозорі пелюстки-крила
сміховинням.
* * *
Заблудила в млосному тумані —
Сонце шукала.
Надибала на змертвілу готику.
Блукала сплячим світанком…
* * *
Снуються прозорі нитки лінивих марень,
Журавлі урізають мить спокою,
Вітер перевіває думки…
Осінь.
***
© Ярослава Шекера. Всі права застережені.