* * *
Пробиваюся крізь погляд часопростору
на порозі всепланетного причастя;
проростаю Павичевим Оком,
пролітаю над полями просто —
під палким промінням підвечір’я;
пригинаю пущі до плечами плоских
папоротей, потоптом приземлених.
(Потерчам перехоплюю подих).
…Подейкують, плакуче вербове пір’я
породить полуниці,
коли посипати попелом перемеленим…
Пробиваюся порухом пороху
до празникової праматері-провесни.
***
© Ярослава Шекера. Всі права застережені.