* * *
Світ витерся, немов стара монета,
Він зник в карнавці
Старця й фігляра,
Він всіх продав:
І блазня, і поета,
Він розчинився в світлі рамп.
Вселенського потопу хвиля
Його накрила.
“Господи, це ми!” —
Волання у небесний вилам
Брудні потоки із уламками
й людьми..
А Ной проспав.
Його ніхто не попередив,
Ковчег ніхто і будувать не починав.
Величний світ.
Його величні рештки
Останніх днів, і снів, і назв.
І зорі ясні, й води тихі…
Мій білий світе, де ти, світку, де?
Тебе накрило з головою лихо.
І ніч, і темрява — гряде.
На дні яйце, з якого ти постав.
І птах літає понад водами
так низько…
Та буде осінь. Буде так:
Бринить в повітрі
павутини нитка…
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.