* * *
Сніги снігами замело,
І біль збілила самота…
Моєї згадки оболонь
Вже сива, а не золота.
Сльози моєї полини
Вже вимерзли до корінця.
Клени себе, сніги клени —
І згадуй, згадуй без кінця…
Прозорий, ніби добре шкло,—
Цей день відходить назавжди.
А те, чого і не було..
О, світлі пам’яті сади !
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.