* * *
Звітрена пам’ять днів —
Сіль випікає очі.
Вицвілим голосом вдів
Кличуть руїни зодчих.
Вітром голосить ліс
Вбитих колись ілюзій,
Падає зливою сліз
Ніч забуття — на друзів…
На ворогів. Чи тих…
Їхні дороги у небі.
Наше життя — це гріх ?
Гріхів покаянних нетрі.
Зводяться і стремлять
Палі гіркої облуди.
Крадеться лісом тать,
Хто забуття розбудить?
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.