* * *
І відійшов.
Годинник втратив
Хвилинам лік.
Це привселюдна самострата…
І німота…
Німотний крик,
Що виростає, як з насіння.
Стіну мовчання і жалю
Вкриває туги небом сірим —
Дощі холодні ллють і ллють.
Нема просвітку.Так відходив,
Немов на мить…
А вкрили світ небесні води —
Й ковчег не встигли зачинить.
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.