* * *
Витвір пітьми і печалі,
Звабник — джигун Мефістофель.
Викрик глухого відчаю,
В небо летючий профіль.
Зло у собі плекає,
Робить його заласним.
Жуан, Калігула й Каїн
Йдуть його ночі красти.
Сніг, забуття і свічі,
Віск по руці стікає…
Вічність, як миті лічить, —
Зло його душить каменем.
Мушиний цар шепнув мені на вухо,
Що літо на відході вже.
Моя маленька срібнокрила мухо,
Куди схилився царственний твій жезл?
До холоду вже повертає сонце,
І тане зелень угорі,
І небо вибілене сохне…
А день, як свічка, — до-го-рів..
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.