* * *
По самісіньке серце
У травах високих стоїш,
Над тобою світає пранебо любові.
З недосяжних верхів’їв,
Далеких узвиш
Чути голос — він втишує болем.
На старих перехрестях сум’яття і страх,
Заросли споришем всі дороги забуті.
Наносило тебе по світах
І прибило до цього розпуття
І куди тобі далі? Куди?
При дорозі розчаха усохла…
Жінка ця подавала тобі води,
А ти не вгледів її крізь сонце.
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.