Віхта САД

* * *

Як смерекома сріблисті довгі пасма
Мереж ловець небесний тягне,
Із плес неплинних позачасся
Зринають топляки зодягнені

В муст річковий. Ще й чисті перламутри
В очах і косах білоданів...
Та хто їх з вод не випускає
Надхмарного Дунаю-раю?

А лудяна, помархне нить на прошві
Понад земного запиналля —
Зір скрапні бризки розпорошує
Лишень русалчин хвіст недбало.

І глибше, глибше повз знеосил і знемогу,
Попри потьмари безнадії
Хор жерлиць світить млу дороги
До дна, що дивним світлом дніє.

***

Джерело: Маріанна Кіяновська.