Віхта САД
* * *
Як смерекома сріблисті довгі пасма
Мереж ловець небесний тягне,
Із плес неплинних позачасся
Зринають топляки зодягнені
В муст річковий. Ще й чисті перламутри
В очах і косах білоданів...
Та хто їх з вод не випускає
Надхмарного Дунаю-раю?
А лудяна, помархне нить на прошві
Понад земного запиналля —
Зір скрапні бризки розпорошує
Лишень русалчин хвіст недбало.
І глибше, глибше повз знеосил і знемогу,
Попри потьмари безнадії
Хор жерлиць світить млу дороги
До дна, що дивним світлом дніє.
***
Джерело: Маріанна Кіяновська.