Віхта САД

ТАК НІ

поглянь коли ще пам’ятаєш
як зводити погляд коли ще пам’ятаєш
що ти серед тиші котра обертається
довкола тебе музикою
коли ще пам’ятаєш що то є музика
що то є музика як не звучання самотності
що бринить наче
невизбула інфлюенца чи кір дітвача
втікачу лови якого вже припинилися гай як віддавна
владарю цукрових мурашок і бліх котячих
сновигкого мигтіння у теплій шерсті
твоє королівство честі точене шашлем
пахне горіхами жовклими фото сліпою жарівкою
і сухим травостоєм із пагорбів побожеволілих черепашок
поглянь повелителю дивовижного бестіарію
як місяць сивий гарольд в фіолетовій тозі
німо знак подає
пам’ятаючи що забув сповістити колись про облогу
припливів жіночих у повній фазі німо знак подає
безсилий вже сурмити
жоден звук не долине до твого слуху
коли він не вітер світлої битви
жодне сяєво зору не вразить
коли то не голизна калічки юної
із небом у прожилках скроні
із світляками що мерехтливо скрапують
стеблами трав її скошених кіс
котрі прихищали потворність а
ти відітнув їх аби видні були
ока солона луска схил рамен і спини
де на падолу звичному місці пагорб вивищується
це найбільша твоя таємниця
мапа безлисті осені топографія
кабала у яку потрапляєш назовсім без вороття
забуваючи орієнтири до виходу
піском із медичних годинників засипаючи власний слід
наслухаючи пахощів напрям розвіяної вероніки
що у гербаріях перекладена крильцями переліток проштемпельованих
спопелілих на вогні потаємної пристрасті
не запеленгованої кухонним оточенням
твоє королівство хробаччям точене
у спорохнявілих траєкторіях перевтілень
що жодному ентомологу
уже не до класифікації головне воно відлетіло
а ти розгрібаючи завали газетні знаєш
що із безвиході вихід буває
і це безперечно дає сатисфакцію
чуєш коли ти ще здатен почути або зрозуміти
знак ґарольдів родової геральдики ромби
багрені ружею що розквітла
під серцем нічим оксамит тонкорунного однорога
на вістрі стріли
тремтінням призахідним рвуться полощаться
і затоплюють твої володіння
хисткі примарні замки вежі пташиного посліду
де павичевим пером увінчаний був
наче поет з-над поетів
де зодягався в шовки струмливі на стегнах
візерунки гілчастих тіней панчохи сестрині
де танцював із сивим опудалом висхлої матері
поглянь коли ще пам’ятаєш як зводити погляд
у її осклілий свій скутий
у погляд всім голосам забутим
що то є тиша як не зречення пут
що є музика як не останні пута

***

Джерело: Маріанна Кіяновська.