* * *
Я йду Прорізною в середині травня
В веселій когорті паяців і блазнів,
Задиханий звуками дивного танго,
І мрію про каву, шампану і панну.
Я хочу впізнати той подих духмяний,
Що котрась із вас залишила каштанам,
Той відблиск невидний шовків елегантних,
Той погляд бурштиновий, порух спонтанний.
Я йду Прорізною у мареві п’янім,
Наповнений вщерть недоречним бажанням,
І марно шукаю дорогу в Панаму,
Де мав би сховатись від фобій і маній.
Я йду Прорізною і мрію про ванну
В готелі розкішнім, скажімо, у Каннах,
І мрії мої проростають фонтанами,
Де плавають гупії, коропи й панни,
І плинуть з навкола співання шаманів,
Що хочуть мене зберегти для кохання,
Для гімнів, для блюзів, для звершень і прагнень,
А я затикаю вуха бананами
Й лечу Прорізною все далі від партій,
Аж он Бесарабка — сто метрів і арка,
Ринок, кіно, цигарки і каштани…
Я знов повертаюсь у стан споглядання,
Я врешті звільняюсь від жахів і марень,
Я знову карбую рими у пам’яті.
***
© Дмитро Булах. Всі права застережені.