* * *
Цей тихий край, озерний світ
Я над усе люблю —
Як жолудь любить пружність віт
І як зерно — ріллю;
Отак, як річка любить ліс,
А журавель весну,—
Бо тут я піснею проріс
І тут навік засну.
Але, поринувши в журбу,
Вербиця не засне.
Якщо ти любиш цю вербу,
То пом’яни й мене.
Бо знаю: ти мій щирий друг,
А друзів крізь віки
Єднають верби, рідний луг
Та лісові струмки.
***
© Микола Руденко. Всі права застережені.