* * *
Навчити вас сміятися? Не вмію…
Наука ця написана на росах,
Наука ця прочитана в завію
Сніжинками, що повстались у косах.
Навчити сумувати вас? Не хочу…
Це – кубла, всиротілі ще за літа,
Це – у хатів підсліпуваті очі,
В старих хатів, що просять тихо хліба.
Навчити повертатися? Та що там –
У два кінці втікають всі дороги.
Й, пробігши вже ліси, поля, болота –
Впираються чи в пустку чи в пороги.
Ну, що я вмію? Ну, чому навчилась?
Ані скарбів шукати, ані щастя…
Я після когось в світ цей народилась,
Я перед кимось долю вспію спрясти.
І казку скаже ясен жовтолапий
Й сичі, укравши в місяця очища,
Натрусять сажі з коминів лапатих,
Щоб ними все у вічність записати
Могла у небі зірочка найвища:
Кого навчу сміятися дитинно,
Кому розраджу смуткові толоки…
… Тихіш!
Вродилась на землі людина
Й знов пахне дим із комина солодкий!…
***
© Оксана Радушинська. Всі права застережені.