Степан ПРОЦЮК

ПРООБРАЗ

Западається біль за сторінки рожевої віри.
Як чаклунка на воску, шукаєм рожевий пісок.
І шляхетна стріла, обминувши шляхетні турніри,
Прорізає вертепи червоних і чорних думок.

Намалюємо жаль (і не в стилі класично-французькім).
Заморозимо шкло, не кидаючи велич на брук.
А мазня та шедевр перетнутись не встигнуться – дзуськи! –
Наш гербарій віднайде залюблений в класику внук.

Він віднайде його не як свідка клінічних гімнастик
До закінчення віку.
Не як претензійно нажебраний мох.
Посміхається нам із генези прапорів та свастик
Наш онук, наш новий ренесансовий Бог!

***

© Степан Процюк. Всі права застережені.