* * *
Вийти за обрії власного “Я”,
Всього зректися — і стати Безмежжям,
Де вже нічого тобі не належить.
Де лиш пульсує жаринка твоя.
Іскорка пам’яті, вогник надій —
Серце гаряче забутого літа.
Полум’я, здатне весь світ запалити
Чистим вогнем золотої зорі.
Зоряний дощ освятить небеса,
І розгориться вогонь упівнеба.
Сонце зове, і боятись не треба
Віщих пісень вогняного кільця .
Скинь, мов лахміття, ілюзії днів,
Все залиши за вогненним порогом.
Попіл буття вкриє стежку до Бога.
З нього, як Фенікс, воскреснемо ми.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.