БАЛАДА ПРО ВАРЕНИКИ
Вареники лежали на столі.
Вони були незаймані і голі.
Вони були, як грудочки малі
Чиєїсь нерозділеної долі.
Вони мене благали: “Зупинись,
Так холодно самотніми ночами”.
І крапельки сиропно-сирних сліз,
Мов хвилі тіста солодко блищали.
Я узяла їх до своїх долонь,
І трепетно піднесла до кастрюлі.
І у окріп, у цей живий вогонь,
Вареники беззахисні пірнули.
Як радісно стрибали там вони,
Як аж росли від знайденого щастя.
І Африкою пахли їхні сни,
Де ріками тече селянське масло.
…Вареники стояли на столі,
Мов викупані щойно немовлята.
Вони іще не знали, що Сергій
Іде у гості до моєї хати.
Він смачно з’їв їх, смачно похвалив,
Він склав ціну їм, може й завелику.
І в темноті вареники пішли
Шукати шлях до серця чоловіка.
Не знаю, чи знайшли його вони.
Недосконала ще цивілізація.
Але сьогодні вже рожеві сни
Їм сняться десь на дні каналізації.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.