* * *
Душа, зі старістю повінчана,
На перехресті трьох доріг.
Спитати б тихо: “Хто ти, дівчино”, —
Та тільки сніг спаде до ніг.
Покарана, а чи покаяна,
Загорнута в лахміття снів,
Блукаєш світом неприкаяна
У лабіринтах сивих днів.
І з вітром вальс кружля хурделиця,
І чорний крук снує біду.
І стежкою самотність стелеться.
Я теж одна. Я вже іду.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.