* * *
Моє життя — це вічний шлях до тебе:
Єдиного, коханого, земного.
У натовпі ловлю тривожний погляд:
Ти — справді той, кого дарує Небо?
Надія знов спалахує, та линуть
В туманну далечінь примарні вежі.
І, мрії обламавши дивні крила,
Реальність буднів заступа безмежжя.
Нелегкий шлях Летючого голландця —
Одна у морі серед шалу п’яного.
Багато кандидатів у коханці,
Але немає серед них коханого.
Сміюся, біль затиснувши під серцем,
Зриваю квіти не моїх цілунків
І п’ю свободи божевільний трунок,
І вірю в Долю, що іще знайдеться.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.