* * *
Відболіло усе. Все давно відбриніло.
Сиву душу сповив ненароджений сніг.
Синє небо згорнуло потомлені крила
І розтануло в плетиві довгих доріг.
Я, мов предки далекі, молюсь тим дорогам.
Я молюся вітрам і воскреслому дню.
Я молюся стихіям, величним і гордим.
Я сама народилась колись із вогню.
Відболіло усе. Сум із погляду витру.
На барометрі — ясно, і порох ще є.
… А розхристаний вітер блукає по світу
І намарно шукає вітрило своє.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.