* * *
А ти у Лондоні помер,
Тоді, в майбутньому далекому,
І на годиннику завмер
Тривожний подзвін, скутий спекою.
Ти все пройшов і всіх простив
За стомлених віків завісою.
Я не тобі пишу листи,
Вони мовчанням вітру списані.
І тільки Вічність на плечах
Зійшла горбом, а, може, крилами.
І тільки туга у очах
За тим, що так і не здійснили ми.
Ти не повернешся у день.
Все надто довго і неспрощено.
І тільки ночами бреде
Твій пілігрим старими площами
Старого міста, що давно
А чи заснуло, а чи вимерло.
Мов кадр забутого кіно
На грані неземного виміру.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.