* * *
Розгублені, загублені,
Розбиті на світи
У лабіринтах вуличних
Блукаєм я і ти.
До неба зорі туляться,
І ваблять спориші
У закапелки вуличок,
У закутки душі.
Блукаємо навпомацки
І ночами, і вдень
Розгублені, розколоті.
А чи ж себе знайдеш?
А зорі з неба падають —
У світанковий час
І проростають звабою
В тобі. В мені. У нас.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.