Наталка ПОЗНЯК

* * *

Спливаю, мов свіча
у дивному вогні,
І обіймає ніч
тривожно-незбагненно.
Сльозою розтає
цнотливий білий сніг,
Цілунком на вустах:
— Ти думаєш про мене.

А я — немов у сні,
і вірити боюсь.
У вихорі стрімкім
сплелись земля і небо.
У схованці душі
на образ твій молюсь:
Не знаю.
Не питай.
Я думаю про тебе.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.