ГРА
Я знову граю в цю жахливу гру,
У гру, що називається — РОЗМОВА.
Набір банальних фраз беру до рук,
Вбиваючи навік одвертість Слова.
Безлика маска буде до лиця,
Умови гри — як зречення ілюзій.
Ваш хід, сеньйоро. Браво! Фраза ця,
Мов шар, майстерно загнаний у лузу.
Круп’є скептично дивиться на нас,
В очах — сліди прихованого жаху.
І посмішка:
— Так-так…
Печальний час
Стіка по краплі, наче кров із плахи.
… Скінчилась гра. З душі стираю грим:
“Усе чудово. В мене — все чудово”.
А десь далеко, в закутку німім,
Зґвалтоване, тихенько плаче Слово.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.