Наталка ПОЗНЯК

ПРОЩАННЯ

Електричка стара посміхнулась настирливо.
Тільки крок — у полон невблаганних доріг.
Все ми знали давно, тільки тугою стиглою
Переповнився вщент безтурботний наш сміх.

Грань розкритих дверей Всесвіт розполовинила.
Ми іще не належим своїй самоті.
Між очей ще тремтить павутинка невидима,
Та вагонну безодню вже не перейти.

І спіткнеться перон, побіжить, не оглянеться.
Зойкне погляд, рвонеться, рукою махне.
А колеса розкажуть, спочивши на станціях,
Казку про поїзди, що повернуть мене.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.