Наталка ПОЗНЯК

ВИШЕНЬКА

Сваталася Вишенька до Дуба:
“Милий мій, чи я тобі не люба?
Звисока на мене не дивися,
Зелен-віттям ближче пригорнися.
Я такого все життя чекала.
Глянь, весна фату подарувала…”
Та мовчав той Дуб посеред поля.
Згадував, мабуть, своюТополю.

Час минув, і пелюстки опали.
Літо Вишні принесло корали.
Вітерець, гойдаючись у вітті,
Колисав колиски соковиті.
Вмите сонце радісно вставало.
В росах ягоди веселкою сіяли,
Мов великі дивовижні очі.
Снились вони Дубові щоночі.

Віджурились далі журавлині,
Висохла до Вишеньки стежина,
Відпливли дощі, відморосили,
Тиху землю перед сном зросили.
Тільки вітер згадку в полі носить,
На танок запрошуючи осінь,
Тільки Дуб старий зітха невтішно —
Згадує маленьку білу Вишню.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.