* * *
Як важко прокидається земля
Від чарів крижаного поцілунку.
Старий туман снує прадавню думку,
І стогне вітер, бродячи в полях.
Мов ковдрою, вгорнувся димом сад —
Промоклий сад, настояний полином,
І жде, коли далекі небеса
Весна ключем відкриє журавлиним.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.