* * *
Чорніє сніг під сонячним промінням.
Вмирає сніг, марніє на очах.
Йому б іще вдягти сріблястий іній,
Та він стомивсь, притих, приліг, причах,
Неначе подорожній край дороги:
Присів на мить, щоб трішечки спочить,
І вже не в силах звестися на ноги,
І зупинити Вічність, що летить.
А зорі стали дивними такими.
Їх вранці струсять горлиці із крил.
І плаче сніг струмочками дзвінкими,
Щоб у землі воскреснуть стало сил.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.