Світлана ПОВАЛЯЄВА

* * *

Клопіт крил наполоханого птаха
Шкрябання скляного дзьоба об цеглу
У шибу, мов куля влетіла залізна комаха
За її наказом я вишикувала всіх підлеглих
І на раз-два підчикрижила їм заклопотані крила
Аби усвідомили врешті свою свободу
Аби всю ніч полохливо по карнизах не били,
А набували мудрості порівняння, і — пера у воду…

Бо хтось накреслив мені крейдою танець
А білі підошви слідів малюють тепер щось інакше
Тими слідами — відколовся від зграї — пішов вигнанець
Перетворився на індіанця Танцююча Хмара…………

***

© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.