ДЖ. ГЕНДРІКС…
1.
Порожньо й боляче десь поза межами психологічних збочень
Витонченої жорстокості видуманого кохання
Не хочеться жодних садомазохіських уточнень
Нема на одужання й найменшого сподівання
Бо коли навіть нас рознесе по світу
Хвороба мозку — невиліковна
Попід ногами судомить в агонії брудні затоптані квіти
Хоч який би воно вигляд не мало ззовні
Всередині — розхристаний карнавальний бубон
Крізь дірки проглядають зорі і хмари
О Амок, ми не будемо більше ми більше не будем
Бо більше вже неможливо — ідемо здавати тару
Вітер здмухує карткові будиночки Таро…
Й до наших крилатих мов у Меркурія ніг
Кружляє й плавко падає біла карта
Повний місяць поміж козячих грудей ночі — диявольський оберіг
Вибрязкує вар’яцькими цяцьками страченого кілька століть тому барда…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.