Світлана ПОВАЛЯЄВА

HARDLY RECOGNIZE

Це важіль вічного тяжіння
Дерев до неба й до землі
Тягар і маятник сумління
Збиває з курсу кораблі
Ламає рвучко списи, й крила
Зі спини з м’ясом видира
Знов напинаються вітрила
І струпом відсиха кора
О серце на тендітній нитці,
Яку крилом зачепить птах
І мов заплющаться ворітця
До саду психів і невдах
Попід ногами шлях мов глина
Увіковічує сліди
Мого сліпого Арлекіна,
Що манить бубонцем: “Сюди!
Сюди! Сюди! Іди за мною —
До глини глей не пристає
Ти знов позбавлена покою
І, врешті, то життя твоє…”
Пірнути. Виринути. Фенікс
Мертвонароджений з води
Мій Ертебіз, тендітний геній
Тихенько дзеленчить: “Сюди!
Тобі нема чого чекати
Й кому складати молитви
Тебе ось-ось мають обрати
Піднявши на руки з жорстви!
Перед тобою на колінах
Вечірнє небо й сотні веж
Спокутуються у провинах,
А ти течеш без вежі й меж!

***

© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.