* * *
Чим замінити світ зруйнованих речей
Прикмети й обереги марновірством
А спокій і байдужість — черговим моральним звірством
Над синім полум’ям закоханих очей
Ткання з каміння й номерів будинків візерунків
Перетворилося на дивне ремесло
Метеоритами на друзки мозок рознесло
Світлин паталогічних, збоченських малюнків
Яскравий мотлох падає до ніг
І попелом стає і збирається у тотем чоловічка
Я голки від шприців встромляю в серце, личко
Магічний акт чи знов обставин збіг
До того плетива з роси і крапель крові
Слідів пташиних, мушель й чабрецю
Немов до павутиння липне серце
Твоє, замучене невпинною ходою…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.